2011

2011 рік позначився одночасно і поглибленням мистецьких пошуків, і важливими інституційними зрушеннями у розвитку симпозіуму. Ключовою подією стало видання й презентація альбому «Мистецтво довкілля» — першої масштабної друкованої спроби зафіксувати досвід українського лендарту в контексті Могрицького симпозіуму. Ініційований Петром Бевзою та Ганною Гідорою, за підтримки Олега Красносельського, цей проєкт заклав підґрунтя для осмислення лендарту як повноцінного художнього явища з власною історією та методологією.

Унікальність ландшафту Могриці полягає в його поліфонічності: складно виокремити єдиний домінантний елемент простору. Залежно від художньої інтенції чи кураторської оптики, на перший план можуть виходити крейдяний кар’єр, городище, пагорби, ліс або річка. Кожна з цих локацій виступає самодостатнім смислоутворювальним компонентом, що пропонує власну візуальну й концептуальну рамку для художньої дії.

Так, у перформансі Сергія Якуніна та Анастасії Скорикової митці з’являлися на одному березі Псла, обмащені крейдою. Вони неквапно переходили річку впоперек, а вийшовши на інший берег уже оголеними, демонстрували стан переходу та внутрішньої трансформації. Цей жест поєднував ритуальне й тілесне, підкреслював глибоку спорідненість з річкою як центральним елементом ландшафту й увиразнював досвід фізичної присутності в довкіллі.

Органічно вписалася в загальну тканину симпозіуму інтеграція елементів міського чи побутового середовища в могрицький ландшафт. Олена Волинська використала для своєї інсталяції невеликі скляні банки для вакуумної терапії. Авторка накривала ними окремі рослини на кар’єрі, немов мініатюрними скляними куполами. Під дією сонця й перепадів температур усередині банок формувався власний мікроклімат. Олександр Жулинський привіз у Могрицю пластиковий базарний манекен, який використав як матрицю для серії скульптурних форм жіночого торса. Виліплені з темної глини «Венери» він розмістив на контрастному білому тлі кар’єру.

продовження тексту нижче