1999

Важливою частиною симпозіуму став збір історико-етнографічних матеріалів. Це і місцеві легенди про «покордоння» — межу між диким степом і укріпленими городищами, — так і згадки про північну гілку Шовкового шляху, що, за науковими джерелами, проходила цими територіями (від Булгар до Києва). Учасники документували розповіді про переправу під городищем чи численні знахідки скарбів у регіоні.

Окремий напрям діяльності становило вивчення символів давньоруської культури, що надихнуло на створення символіки симпозіуму. Зокрема, було використано скроневу спіраль племені сіверян (які історично населяли території Сумщини й Чернігівщини), зображену в календарному колі на вінці ритуального сосуду, знайденого на Київщині. Цей мотив адаптували для прапорів симпозіуму, що містили символи місяців року.

З того часу у перші роки стало традицією створювати велику крейдяну спіраль з установленням прапорів на час проведення симпозіуму. Цей жест мав водночас художнє та ритуальне значення: він означував початок співтворення у ландшафті та маркував часову присутність учасників.

Такий міждисциплінарний підхід — поєднання художньої практики з археологічними розвідками, геологічним вивченням рельєфу, етнографічним збором легенд і міфів, а також роботою із символами давньої культури — надав симпозіуму унікального концептуального виміру. Ця специфіка поєднання дозволяла учасникам не просто взаємодіяти з ландшафтом як з художнім матеріалом, а сприймати його як багатошарову структуру часу й пам’яті.

Симпозіум поступово оформлювався як простір синтезу — знання, досвіду та відчуття місця. Ландшафт більше не сприймався як тло чи об’єкт — він поставав як повноцінний співучасник, як живий носій історичної пам’яті.