2021

2021 рік став для «Простору покордоння» перехідним — між пандемією ковіду та повномасштабним вторгненням росії, яке, починаючи з 2022 року, унеможливило проведення симпозіуму на звичній локації. Цей проміжковий, тривожний стан позначився на атмосфері симпозіуму. Здавалося, що навіть деякі роботи художників і художниць були сповнені передчуттів: обвуглений «Щоденник» Сергія Якуніна, «Страж півночі» Віталія Кохана, «Опять» («знову») Лізи Білецької з текстом «Последний раз» («востаннє»), «У прочитанні тексту була допущена помилка» Володимира Полєгіна з відсиланням до Екклезіяста, «Хмарнадзор» Юрія Єфанова та Іллі Новгородова.

«Мені здалося, чи Могриця цього року була якоюсь дивною?» — запитував один з учасників симпозіуму Клеменс Пул, у потязі дорогою із Сум до Києва. Він якраз обробив антисептиком, майже непотрібним протягом останніх двох тижнів, шкіру рук, стерту інтенсивною працею з цементом. Його роботу, бетонний намет на березі Псла, своєрідний монумент суспільного життя симпозіуму, завершений за лічені хвилини до відбуття на вокзал, колеги назвали «екстремальним лендартом».

Здається, багатьом учасникам та учасницям тогорічного симпозіуму було про що подумати. І не лише через насичену лекційну програму під кураторством Каті Бучацької, де йшлося про винахідливі механізми адаптації різних життєвих форм, геокіно, лендарт, палеоарт і палеонтологічний поворот. Але і через те, як специфічно сплелися / зіштовхнулися «природне» і «культурне», людське і нелюдське, художнє і громадське, сучасне й архаїчне, приватне і публічне у «Просторі покордоння» того разу.

Роботу симпозіуму очолювали 7 кураторів: Наталія Лісова, Наталія Маценко, Євгенія Моляр (DE NE DE), Антон Саєнко, Станіслав Туріна, Костянтин Зоркін, Олексій Коношенко, модератор Єгор Анцигін та незмінна фасилітаторка симпозіуму Ганна Гідора.

продовження тексту нижче