2021/ То що там з мамонтом?

“Могриця” є не просто місцем, а насамперед — спільнотою, що знаходиться у постійних внутрішніх та зовнішніх взаємодіях. В цій зоні перетину кіл — людей, спільних цінностей та інтересів, з’явилася дана виставка. Постійно переосмислюючи саму себе і предмет свого фокусу, “Простір покордоння” є відкритою структурою, що неперервно оновлюються, хоча щось завжди лишається незмінним. За цим самим принципом будується і виставка в The Naked Room — як серія жестів із різними медіа та змінною експозицією, що підкреслює ідеї взаємодії та тяглості. Виставка-імпровізація, що народжується в лабораторному процесі. Післяслово до цьогорічної резиденції, котра відбулася в липні. Її продовження, перенесене в галерею, простір для того, що не встигло бути сказаним, побаченим, почутим чи подуманим. Маленький фрагмент більшого цілого. 

Назву виставки було вихоплено з розмови художників із тамтешнім місцевим археологом, знавцем локальної історії. 

• То що там із мамонтом, можна в двох словах?, — спитала одна з учасниць.
• Водилися у нас тута, — відповів історик.

Він говорить про мамонта як про щось близьке і звичне, і ця інтонація нівелює будь-яку відстань у часі, роблячи доісторичне таким, до якого можна торкнутися не лише як до археологічного артефакта, а як до частини твого життя.

Далі були синхронізми — окремі з багатьох, які звично супроводжують простір і спільноту Могриці.

“Не одну тисячу літ налічити можна тому найдавнішому на нашій землі чоловікови, що жив у печерах, полював на всякого звіря (між иншим на велетня-мамута, що тепер не водиться), а за зброю була йому палиця, кістка та дикий камінь”. Дякую Стасу Туріні за цю цитату з Історії України-Руси Миколи Аркаса, яку Стас став читати якраз після цьогорічної Могриці. У словах Аркаса минуле теж так само далеко-близьке, дистанція майже невідчутна.

І наостанок — іще один палеонтологічний привіт. Кістка мамонта з Могриці, котра, як з’ясувалося за лічені дні до виставки, зберігалася в засновниці симпозіуму Ганни Гідори. В експозиції цей об’єкт — прив’язка до місця, доісторична константа на тлі мінливої сучасності. 

Мистецтво довкілля свого часу втекло від галерей та інституційних рамок до роботи з природним оточенням і матеріалами. За півстоліття від його розквіту можна замислитися над релевантністю питань, які давно лунають: що стається з цим мистецтвом, коли воно таки опиняється в галереї? Чи можливе воно в ній? Та й чи досі існує за її межами?

Напевно, і назвою цієї виставки може бути тільки запитання. Натяк, запрошення до діалогу і пропозиція дізнатися продовження історії. 

І відповідь ми дізнаємося наприкінці, а може і ні.

Наталія Маценко

ХУДОЖНИКИ ТА ХУДОЖНИЦІ:

Єгор Анцигін, Катя Бучацька, Діма Верьовкін, Юрій Вишняков, Олександр Єльцин, Юрій Єфанов, Люся Іванова, Святослав Коверзнєв, Віталій Кохан, Марина Конєва, Наталія Лісова, Катя Лібкінд, Ілля Новгородов, Клеменс Пул, Антон Саєнко, Анна Тарадіна, Терраполіція, Стас Туріна

КУРАТОРКА ВИСТАВКИ

Наталія Маценко

ЗАСНОВНИЦЯ СИМПОЗІУМУ

Ганна Гідора