2000

У 2000 році формат симпозіуму поглибився: з’явилися нові кураторські концепції, майстер-класи, театралізовані дійства, нічні ритуали та перформативні експерименти. VII симпозіум пройшов під назвою «Раку-кераміка land-art» і включав виставку, аукціон, фестивальну частину, обрядові практики й колективні акції.

Після виразної презентації 1999 року інформація про симпозіум активно поширювалася в медіа — насамперед у сумській пресі. У столиці інтерес до події зріс після виставки Ганни Гідори та Валерія Шкарупи «Символіка течії» в ЦСМ «Совіарт», який відтоді став постійним партнером симпозіуму.

Цей рік став переломним в інституційному становленні могрицького симпозіуму. В організаційний процес включилися як місцеві органи влади та культурні установи, так і професійні мистецькі осередки. Делегація на чолі з керівником ЦСМ «Совіарт» Віктором Хаматовим відвідала фінальні події «Простору покордоння». До організації долучилося Сумське вище училище мистецтв і культури ім. Дмитра Бортнянського — зокрема директор Леонід Власенко та заступниця директора, керівниця театру української пісні «Ярославна» Тетяна Шулікова. Важливу роль у популяризації події також відіграли голова Сумської райдержадміністрації Микола Соловей та сільський голова Валерій Дяговець.

У 2000 році до підсумкових подій симпозіуму долучилися команда журналу про сучасне мистецтво «НАШ», національний телеканал «1+1», делегація з близько 30 митців з керамічного центру «Опішня» (Полтавщина), що дало змогу встановити нові зв’язки та закріпити симпозіум як важливу подію на всеукраїнському рівні.

Пожвавлення інституційної уваги супроводжувалося активізацією художніх стратегій, які не лише формували публічний образ симпозіуму, але й фіксували ключові етапи його становлення. Колективне створення глиняної баби-берегині у день сонцестояння та спільний ритуальний випал кераміки набули характеру перформативного жесту, що об’єднав мистецтво, ритуал і спільнодію.