ПРОСТІР ПОКОРДОННЯ 01
2001 рік позначив момент ущільнення попереднього досвіду та структурованої рефлексії. Могриця функціонувала вже не лише як простір художньої дії, але і як середовище осмислення цієї дії — як з боку учасників, так і з боку організаторів. Збереглася технічна та медійна різноманітність: об’єкти, інсталяції, перформанси, робота з природними матеріалами (крейда, глина, вода), світло.
Водночас зросла увага до філософських аспектів взаємодії з ландшафтом. У центрі — поняття часу, присутності, межі між внутрішнім і зовнішнім, між суб’єктом і середовищем. Художня дія дедалі частіше набувала споглядального, аналітичного або концептуального характеру, з акцентом на тимчасовість, просторову ситуаційність, взаємозв’язки. Роботи Ганни Гідори, Валерія Шкарупи, Наталі та Олега Коханів та інших учасників демонстрували зсув від об’єктної мови до жесту, спостереження, фіксації змін — як у ландшафті, так і в способі художньої присутності в ньому. У цьому контексті лендарт розглядався не як завершений формальний результат, а як процес.
Перформанс Андрія Блудова «Baden-Baden» — індивідуальна художня дія у просторі Могриці. На березі Псла він змонтував умовну «буржуазну купальню» — інсталяцію зі свічок, ліхтарів і шовкових простирадл, які створювали атмосферу відпочинкової розкоші. Плавні хореографічні рухи автора серед цих елементів нагадували про театралізований ритуал задоволення, імітацію релаксації. Ця робота не лише іронізувала над культурним уявленням про комфорт і дозвілля, але й задавала новий вектор індивідуальної перформативності в ландшафтному середовищі, розширюючи формат симпозіуму до практик тілесної присутності та емоційної взаємодії з простором.
Микола Журавель реалізував іронічно-поетичну акцію «Сфероконсервація». Він виготовив об’єкти — гіпсові піраміди й сфери, уклав їх разом із місцевим різнотрав’ям у трилітрові банки немов консервовані овочі, повторюючи усталені українські традиції сезонного домашнього консервування. Автор акцентував не лише на збереженні «фрагментів» простору, але й порушував питання про плинність лендарту як форми мистецтва. Адже лендарт зазвичай існує у часовій обмеженості, є невіддільним від природних змін і рідко передбачає збереження в традиційному сенсі. Таким чином, жест консервації ставав іронічним коментарем до самої суті жанру — мистецтва, приреченого зникати.