КОЛО
2009 рік став роком формування нової організаційної команди, до якої увійшли Юрій Вишняков, Олексій Кравцов, Володимир Цюпка, Захар Федоров, Віталій Кохан, Надія Білокур, Ольга Залога та інші учасники, які надалі стали ядром розвитку «Простору покордоння». Поступово в симпозіумі утверджувався принцип горизонтальної самоорганізації, коли художники беруть на себе не лише творчу, а й кураторську, технічну та організаційну відповідальність.
У цей період також починає формуватися традиція підсумкових виставок, під час яких результати симпозіуму — фото- та відеодокументація, об’єкти, тексти — демонструвалися в галерейному середовищі. Така практика сприяла формуванню нових підходів до осмислення й репрезентації лендарту поза його первинним контекстом.
У художніх практиках 2009 року спостерігалося зростання інтересу до тем вписування, вплетення, виявлення образів у контексті довкілля Могриці — тенденція, яка проявлятиметься у творах художників і в наступні роки приблизно до 2012-го. Цього року свої знакові роботи створили Віталій Кохан, Надія Білокур, Євгеній Мануїлов, Олександр Никитюк, Олена Волинська, Анастасія Скорикова, Юрій Вишняков, Ярослава Майстренко, Вікторія Телетьєн, Олександра Садовська, Марина Фенота, Поліна Кубракова, Марина Тодорчук, Олексій Кравцов, Володимир Цюпка.
Учасники зверталися до символів календаря, ритуалу та природних циклів. Знаковим жестом цього року стало закладення цементного календарного кола під великою розлогою вербою — деревом, що протягом багатьох років слугувало неформальним центром Кута, галявини-заплави біля берега річки Псел і місця розташування наметового містечка симпозіуму, оточеного зі сходу та півночі мішаним лісом, а із заходу — відкритими схилами пагорбів.
продовження тексту нижче
ПРЕЗЕНТАЦІЯ ПРОЄКТУ
РОБОТИ
Серед виразних художніх жестів — інсталяція «Алюмінієві огірки» Олени Мурашко та Олени Каракоптан: світло-зелені об’єкти вигадливої форми з’явилися на поверхні річки, проблематизуючи питання вразливості природної екосистеми.
Проєкт Поліни Кубракової та Альони Крістєвої — зооморфні скульптури з трави, гілок і природних матеріалів. Фігури коней у степовому просторі апелювали до архаїчних образів, уявних істот і тварин як частини локального міфологічного ландшафту.
Обидва проєкти яскраво демонстрували дедалі більшу увагу до візуальної експресії, формальної виразності та гри з матеріальним і контекстуальним рівнями твору. Вони також підтверджували тенденцію до співіснування і взаємопроникнення різних художніх стратегій — перформативної, інсталяційної, об’єктної — у межах одного простору.
ПОСИЛАННЯ
Євгенія Моляр. МОГРИЦЯ. 15 років
https://drive.google.com/file/d/1gpuzWgzTU3Gky8mWIJJRUPKwLGuAZ7D6/view?usp=sharing