2018

2018 рік став визначальним у розвитку «Простору покордоння», ознаменувавши перехід до формату кураторських груп. Тема року — «Формула горизонту» — розглядалася не лише як візуальний феномен, але і як метафора межі між знаним і невідомим, видимим і прихованим, просторової орієнтації та пізнання.

Уперше було впроваджено модель, у якій кілька кураторів — Наталія Маценко, Юрій Вишняков, Костянтин Зоркін, Павло Ковач, Олексій Коношенко, Віталій Кохан, Юрій Штайда — очолили окремі групи учасників, що працювали над власними завданнями в межах загальної теми. Цей підхід поєднав горизонтальність організації та децентралізацію творчих процесів.

Художники досліджували горизонт як просторову, концептуальну й символічну категорію. Важливою стала інтеграція site-specific практик з дослідженням місцевого ландшафту: Open Group створили інтервенцію, що працювала з видимими і невидимими межами поля зору; De Ne De розгорнули проєкт, який поєднав соціальні жести й ландшафтні елементи, осмислюючи поняття «спільного (публічного) простору».

Колективні дії набули нового змісту: якщо на ранніх симпозіумах вони зосереджувалися на спільному матеріальному виробництві, то тепер у центрі опинилися дискусії, теоретизація та обмін ідеями. Символом цього зсуву стала робота «Етюди для ландшафту», побудована на спільних походах, обговореннях і спогляданні, де головним результатом був досвід співприсутності та колективної рефлексії.

продовження тексту нижче